ОГЛЯД КЛІМАТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ:НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ОГЛЯД КЛІМАТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ:

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

(станом на 24 березня 2025 року)

Підготувала к.е.н. Мар’яна Винярська

Експертно-дорадчий центр «Правова аналітика»

Цей огляд підготовлено за фінансування Федерального міністерства економіки та кліматичних дій Німеччини в рамках проєкту Міжнародної Кліматичної Ініціативи (ІКІ).

Зміст

1. Основні нормативно-правові акти у сфері
регулювання кліматичної політики України

2. Основні цілі та принципи державної

Кліматичної політики. Планування державної

Кліматичної політики України

3. Інституційні основи реалізації державної
кліматичної політики України

4. Механізми та інструменти досягнення цілей

державної кліматичної політики України.

Система торгівлі квотами на викиди

парникових газів

Використані скорочення

ВДЕ – відновлювані джерела анергії

ЗЗЗЛГ – землекористування, змін

землекористування та лісового господарства

МЗВ – моніторинг, звітність та верифікація

викидів парникових газів з установок

НВВ – національно-визначений внесок

ПГ – парникові гази

РКЗКООН – Рамкова конвенція ООН

про зміну клімату

СНВР – Стратегія низьковуглецевого

розвитку України

СТВ – система торгівлі викидами

1. Основні нормативно-правові акти у сфері

регулювання кліматичної політики України

Україна активно розвиває нормативно-правову базу для реалізації кліматичної політики, спрямованої на досягнення кліматичної нейтральності, сталого розвитку та адаптації законодавства Європейського Союзу у цій сфері.

Реалізація кліматичної політики України відбувається за такими основними напрямами:

пом’якшення (запобігання) зміни клімату (стосується різних секторів економіки);
адаптація до зміни клімату (стосується різних секторів економіки);
впровадження системи торгівлі квотами на викиди парникових газів;
моніторинг, звітність та верифікація викидів парникових газів з установок;
міжнародна кліматична звітність (підготовка національних кадастрів антропогенних викидів із джерел та абсорбціїї поглиначами парникових газів в Україні);
дослідження щодо зміни клімату.

Основними нормативно-правовими актами у сфері регулювання кліматичної політики в Україні є:

Закон України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» від 28.02.2019 р. [1]
Закон України «Про основні засади державної кліматичної політики України» від 08.10.2024 р. [2]
Закон України «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів» від 12.12.2019 р.[3]
Закон України «Про регулювання господарської діяльності з озоноруйнівними речовинами та фторованими парниковими газами» 12.12.2019 р.[4]
Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р.[5]
Концепція реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року, схвалена Розпорядженням КМУ від 07.12.2016 р. № 932-р.[6]
План заходів щодо виконання Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року, затверджено розпорядженням КМУ від 06.12.2017 р. № 878-р.[7]
Національний план з енергетики та клімату на період до 2030 року, затверджений розпорядженням КМУ від 25 червня 2024 року № 587-р.[8]
Стратегія екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату на період до 2030 року, схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 р. № 1363-р.[9]
Стратегія низьковуглецевого розвитку України на період до 2050 року (2018).[10]
Енергетична стратегія України до 2050 року, схвалення розпорядженням КМУ від 21.04.2023 р.
Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2030 року та План заходів з виконання Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2030 року. схваленні розпорядженням КМУ від 13.08.2024 р. № 761-р.[11]
Національна транспортна стратегія України на період до 2030 року, схвалення розпорядженням КМУ від 30.05.2018 р. № 430-р.[12]
План заходів з реалізації кліматичної політики України в рамках участі в глобальній ініціативі із скорочення викидів метану «Global Methane Pledge», затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 липня 2023 р. № 607.[13]
План заходів щодо створення національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів, затверджено розпорядженням КМУ від 21.02.2025 р. № 146-р.[14]
Методичні рекомендації щодо врахування кліматичного компонента в документах державного планування та під час здійснення стратегічної екологічної оцінки, затверджено Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України 31 жовтня 2024 року № 1382.[15]
Методичні рекомендації для здійснення оцінки ризиків та вразливості соціально-економічних секторів та природних складових до зміни клімату, затверджено Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України.[16]

2. Основні цілі та принципи державної кліматичної політики.

Планування державної кліматичної політики України

Кліматична політика України спрямована на забезпечення низьковуглецевого та сталого розвитку, досягнення кліматичної нейтральності та адаптації до зміни клімату. Основну нормативну базу у цій сфері складають міжнародні зобов’язання та національні законодавчі акти.

Міжнародні зобов’язання України:

Україна є стороною Паризької Угоди, ратифікованої у 2016 році, що підкреслює її прагнення до глобальної зміни клімату.

З метою виконання зобов’язань України за Паризькою угодою щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї розробляється національно визначений внесок України (НВВ) до Паризької угоди. Оновлений НВВ[17] який подано в Секретаріат РКЗКООН відповідає цілям, закріпленим у законі про кліматичну політику (зменшення обсягів викидів парникових газів щонайменше на 65 відсотків до 2030 року відповідно до рівня 1990 року). НВВ України до Паризької угоди схвалюється на строк 10 років, переглядається та оновлюється не менше одного разу на п’ять років або у разі виникнення змін у кліматичних умовах та інновацій у сфері науки і техніки. Крім того Україна прагне досягти кліматичної нейтральності не пізніше 2060 року.

Національне законодавство:

У жовтні 2024 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про основні засади державної кліматичної політики України». Цей закон є важливим документом, для впровадження в Україні вимог ЄС у кліматичній сфері. У законі у ст. 3. визначено принципи державної кліматичної політики, серед основних:

досягнення кліматичної нейтральності;
«енергоефективність насамперед»;
«забруднювач платить»;
природоорієнтованість;
інтеграція державної кліматичної політики в усі сектори економіки та в усі сфери державної політики, а також у документи планування державного та/або місцевого рівнів, та ін.

Статтею 4 визначено цілі державної кліматичної політики. А саме, державна кліматична політика спрямована на досягнення кліматичної нейтральності України до 2050 року, забезпечення пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї, низьковуглецевого та сталого розвитку, екологічної, продовольчої та енергетичної безпеки України. Для досягнення вищевказаної цілі, встановлюється проміжна ціль – зменшення обсягів викидів парникових газів щонайменше на 65 відсотків до 2030 року відповідно до рівня 1990 року. Варто зауважити, що така ціль України полягає у реальних зобов’язаннях зі скорочення викидів, порівняно із сучасним рівнем викидів парникових газів (ПГ).

Закон України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» передбачає цільові значення для оцінки реалізації державної екологічної політики у базовому 2015 році, 2020, 2025 та 2030 роках. Наприклад, передбачено, показники щодо зменшення енергоємності валового внутрішнього продукту, скорочення викидів ПГ, зростання частки ВДЕ, лісистості територій у відповідні роки (Додаток до Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2030 року).

Для забезпечення стратегічного планування та досягнення довгострокових цілей державної кліматичної політики Кабінет Міністрів України затверджує Довгострокову стратегію низьковуглецевого розвитку України. Перша Довгострокова стратегія низьковуглецевого розвитку України затверджена на період до 2050 року, переглядається та у разі потреби оновлюється кожні п’ять років з періодом планування на 30 років з урахуванням результатів оцінки та моніторингу її реалізації. Під час перегляду середньострокових цілей та цільових показників державної кліматичної політики, визначених Довгостроковою стратегією низьковуглецевого розвитку України (СНВР), оновлені середньострокові цілі не мають бути менш амбітними, ніж попередні. (ст. 8 Закону), що я важливим елементом постійного поступового скорочення викидів ПГ. Відповідний документи затверджено рішенням Міжвідомчої комісії із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату від 16 лютого 2018 р. № 1. СНВР визначає національне бачення щодо відокремлення подальшого економічного зростання та соціального розвитку держави від збільшення обсягу викидів парникових газів. Наявність СНВР є підставою для розроблення і впровадження економічних інструментів підтримки переходу України до низьковуглецевого розвитку, залучення інноваційних технологій і міжнародних фінансових ресурсів.

У СНВР виокремлено такі завдання:

Завдання 1. Перехід до енергосистеми, яка передбачає використання джерел енергії з низьким вмістом вуглецю, розробку джерел чистої електричної та теплової енергії, підвищення енергоефективності й енергозбереження в усіх секторах економіки та на об’єктах житлово-комунальної інфраструктури, стимулювання використання альтернативних нафтопродуктам моторних палив, у тому числі для вантажних і пасажирських перевезень завдяки більш екологічно чистим видам транспорту.

Завдання 2. Збільшення обсягів поглинання й утримання вуглецю шляхом застосування кращих практик ведення сільського та лісового господарства, адаптованих до зміни клімату.

Завдання 3. Скорочення викидів ПГ, таких як метан та закис азоту (N2O), пов’язаних переважно з виробництвом викопного палива, сільським господарством і відходами

СНВР передбачає групу політик і заходів щодо енергоефективності, відновлюваної енергетики, модернізації та інновацій, трансформації ринку та інституцій, зменшення витоків під час видобування, переробки, транспортування та зберігання викопного палива, вдосконалення поводження з відходами, діяльності у сільському господарстві, сектору землекористування, змін землекористування та лісового господарства (ЗЗЗЛГ).

З метою забезпечення досягнення середньострокових цілей державної кліматичної політики, визначених Довгостроковою стратегією низьковуглецевого розвитку України, забезпечення міжсекторальної співпраці розробляється Національний план з енергетики та клімату. Відповідний документ схвалено 25 червня 2024 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України, він розробляється на строк 10 років, переглядається та оновлюється кожні п’ять років. Це стратегічний документ, розроблений з метою координації енергетичної та кліматичної політик в Україні, та для забезпечення сталого розвитку та відновлення України.

Деякі кількісні цілі, встановлені у Національному плані з енергетики та клімату:

скорочення викидів ПГ на 65% порівняно з рівнем 1990 р. до 2030 року;
кліматична нейтральність енергетичного сектору України до 2050 року;
кліматична нейтральність (для економіки в цілому) до 2060-го року;
виведення з експлуатації вугільної генерації до 2035 року;
скорочення викидів метану на 30% до 2030 р. від рівня 2020 р.;
посилення адаптаційної спроможності та стійкості соціальних, економічних та екологічних систем до зміни клімату;
частка відновлюваних джерел енергії у структурі загального кінцевого енергоспоживання має становити не менше як 27% у 2030 році;
частка генерації з ВДЕ в загальному виробництві електроенергії на рівні 25% у 2030 році;
частка використання альтернативних джерел енергії (відновлювані джерела енергії та вторинні енергетичні ресурси) у виробництві теплової енергії об’єктами у сфері теплопостачання у 2025 році – 30%, у 2035 році – 40%;
збільшення рівня застосування альтернативних видів палива (біопаливо або його суміш з традиційним паливом) та електроенергії (виробленої, як з традиційних, так і з відновлюваних джерел) у транспортному секторі до 50% до 2030 року).

Для підвищення здатності адаптуватися до негативних наслідків зміни клімату та зниження вразливості соціально-економічних та екологічних систем до зміни клімату на загальнодержавному рівні розробляється Стратегія адаптації до зміни клімату, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Стратегія екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату на період до 2030 року розроблено у 2021 році, відповідний документ розробляється на строк 10 років, переглядається та оновлюється кожні п’ять років з урахуванням результатів оцінки та моніторингу її реалізації.

Для досягнення довгострокових цілей державної кліматичної політики, середньострокових цілей державної кліматичної політики, визначених Довгостроковою стратегією низьковуглецевого розвитку України, виконання міжнародних зобов’язань України розробляються секторальні програмні документи щодо зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами у галузях промисловості, транспорту, енергетики, сільського та лісового господарств, будівництва, управління відходами, управління природними ресурсами та в інших секторах економіки та/або сферах державної політики. На даний час процес розробки цих документів триває і вони ще не затверджені.

З метою адаптації до зміни клімату, виконання міжнародних зобов’язань України у сфері зміни клімату розробляються секторальні програмні документи щодо адаптації до зміни клімату у відповідному секторі економіки та/або відповідній сфері державної політики (наприклад, сільське господарство, охорона здоров’я, транспорт, тощо).

Для забезпечення досягнення цілей державної кліматичної політики на регіональному рівні Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах своїх повноважень розробляють, подають на затвердження відповідної ради та забезпечують виконання регіональних планів зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, а також регіональних стратегій адаптації до зміни клімату.

Для забезпечення досягнення цілей державної кліматичної політики на місцевому рівні органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень розробляють та затверджують місцеві плани зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, а також місцеві стратегії адаптації до зміни клімату (деякі органи місцевого самоврядування поступово розробляють та затверджують відповідні програмні документи).

3. Інституційні основи реалізації

державної кліматичної політики України

У розділі 2 Закону України «Про основні засади державної кліматичної політики України» визначена інституційна основа для впровадження кліматичної політики в Україні на центральному та місцевому рівнях (стаття 5), передбачено механізми взаємодії та співпраці між різними органами державної влади, які реалізують відповідну політику. Варто зазначити, що перелік органів і повноважень не є вичерпним, оскільки у кліматичній сфері можуть з’являтися виклики, які стосуються діяльності органу державної влади, який, на перший погляд, не наділений повноваженнями у відповідній сфері, але при розробленні певних заходів, планів та програмних документів, повинен бути залучений до відповідної діяльності із врахуванням сфери його компетентностей.

Державну кліматичну політика здійснюють:

1) Верховна Рада України:

визначає засади кліматичної політики на нормативному рівні;
здійснює парламентський контроль за формуванням та реалізацією державної кліматичної політики;
розглядає щорічну інформацію Кабміну про хід реалізації кліматичної політики;

2) Кабінет Міністрів України:

забезпечує пріоритезацію та проведення кроссекторальної державної кліматичної політики, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади у зазначеній сфері;
забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення інфраструктури, матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для формування та реалізації державної кліматичної політики;
видає нормативно-правові акти з питань державної кліматичної політики, у тому числі схвалює Національний план з енергетики та клімату, національно визначений внесок України до Паризької угоди, затверджує Довгострокову стратегію низьковуглецевого розвитку України, Стратегію адаптації до зміни клімату, секторальні програмні документи щодо зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, секторальні програмні документи щодо адаптації до зміни клімату та інші документи, передбачені цим Законом;
проводить оцінку проектів нормативно-правових актів на відповідність цілям державної кліматичної політики, визначеним Довгостроковою стратегією низьковуглецевого розвитку України; визначає центральні органи виконавчої влади, що розробляють секторальні програмні документи щодо зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами;
щороку подає до Верховної Ради України інформацію про хід та результати реалізації політик та заходів щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї, про хід реалізації та результати виконання Довгострокової стратегії низьковуглецевого розвитку України, Національного плану з енергетики та клімату, Стратегії адаптації до зміни клімату;

3) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди):

забезпечує формування та реалізує державну кліматичну політику;
здійснює взаємодію з іншими центральними органами виконавчої влади з питань політик та заходів щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї;
здійснює нормативно-правове регулювання державної кліматичної політики;
здійснює інформаційне забезпечення з питань зміни клімату;
залучається до розроблення Національного плану з енергетики та клімату;
вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів діяльності, спрямування видатків державного бюджету на реалізацію політик та заходів щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї.

4) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі (Міністерство економіки):

розробляє Національний план з енергетики та клімату;
розробляє секторальні плани зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, секторальні програмні документи щодо адаптації до зміни клімату та плани дій до них відповідно до своїх повноважень;

5) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексах (Міненерго):

залучається до розроблення Національного плану з енергетики та клімату;
розробляє секторальні плани зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, секторальні програмні документи щодо адаптації до зміни клімату та плани дій до них відповідно до своїх повноважень;

6) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері гідрометеорологічної діяльності:

здійснює кліматичне інформаційне обслуговування та підготовку прогнозів зміни клімату;
публікує інформацію про прогнози зміни клімату;
ініціює розроблення державних цільових науково-технічних програм у сфері зміни клімату;

7) інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону:

здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації державної кліматичної політики у відповідній галузі, створюють організаційно-економічні механізми для забезпечення її реалізації;
відповідно до своїх повноважень беруть участь у розробленні національних планів дій, реалізації політик та заходів щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї, здійсненні науково-обґрунтованої оцінки та моніторингу їх реалізації та підготовці;
розробляють секторальні плани зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, секторальні програмні документи щодо адаптації до зміни клімату та плани дій до них;

8) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації:

розробляють, подають на затвердження відповідної ради та забезпечують виконання регіональних планів зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, а також регіональних стратегій щодо адаптації до зміни клімату;
звітують перед відповідною радою про виконання регіональних планів зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, а також регіональних стратегій щодо адаптації до зміни клімату;
забезпечують включення заходів, спрямованих на досягнення цілей державної кліматичної політики, до регіональних стратегій розвитку та планів заходів з їх реалізації, регіональних програм охорони довкілля та/або інших документів планування місцевого рівня;

9) Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування:

розробляють та забезпечують виконання місцевих планів зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, а також місцевих стратегій щодо адаптації до зміни клімату;
затверджують регіональні та місцеві плани зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами, а також регіональні та місцеві стратегії адаптації до зміни клімату;
мають право в межах фонду охорони навколишнього природного середовища здійснювати природоохоронні заходи щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та/або адаптації до неї;
забезпечують реалізацію політик та заходів щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї у відповідних населених пунктах, здійснюють контроль за їх виконанням, за умови фінансування за рахунок коштів місцевих бюджетів;
здійснюють моніторинг реалізації політик та заходів щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї.

Крім того закон передбачає можливість створення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів з питань зміни клімату та створення Науково-експертної ради з питань зміни клімату та збереження озонового шару як незалежного дорадчого науково-експертного органу

4. Механізми та інструменти досягнення цілей державної

кліматичної політики України. Система торгівлі

квотами на викиди парникових газів

З метою зменшення обсягів антропогенних викидів парникових газів та збільшення обсягів видалення парникових газів поглиначами у процесі діяльності суб’єктів господарювання та стимулювання сталого розвитку Податковим кодексом України встановлюється фіскальний інструмент у вигляді екологічного податку. Ставка податку на викиди СО2 становить 30 грн за 1 тонну. Передбачається поступове збільшення цієї ставки, враховуючи також той факт, що ставка такого податку в ЄС є значно вищою.

Одним із ринкових механізмів державної кліматичної політики є система торгівлі квотами на викиди парникових газів. Система торгівлі квотами на викиди парникових газів регулює обсяги викидів парникових газів шляхом встановлення сукупного обмеження на викиди парникових газів та застосування найбільш ефективних підходів з метою зменшення обсягів таких викидів.

Україна зобов’язалася впровадити систему торгівлі викидами (СТВ) ПГ в Україні на зразок тієї, яка діє в ЄС, для можливості наступного лінкування української СТВ із Європейською. З цією метою необхідно імплементувати в Директиву 2003/87/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 13 жовтня 2003 р. про створення системи торгівлі дозволами на викиди парникових газів у межах Союзу та Рішення (ЄС) 2015/1814 щодо створення та функціонування резерву стабільності ринку для схеми торгівлі викидами парникових газів.

Одним із важливих законодавчих актів, які розроблено для імплементації вищевказаних документів ЄС, крім Закон України «Про основні засади державної кліматичної політики України», є Закон України «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів». Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів з установок, розташованих на території України. Законом передбачено функціонування Єдиного реєстру з моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів (ст. 8-1), в якому реєструються установки, що здійснюють викиди ПГ у результаті провадження видів діяльності, які входять до переліку видів діяльності, в результаті провадження яких викиди парникових газів підлягають моніторингу, звітності та верифікації, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Запровадження системи торгівлі квотами на викиди парникових газів здійснюється на основі результатів моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів. Відповідно до Закону України «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів» за результатами моніторингу розробляється звіт оператора, який підлягає верифікації.

Державний контроль у сфері моніторингу, звітності та верифікації здійснюється відповідно до Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів»Інформація про кількісні та якісні показники викидів парникових газів є відкритою і доступ до неї не може бути обмежений.

У зв’язку із прийняттям Закону України «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів» внесено зміни в Кодекс про адміністративні правопорушення, та передбачена відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів, порушення процедур верифікації звіту оператора про викиди парникових газів.

Відповідно до Розпорядження КМУ від 21.02.2025 р. № 146-р Про затвердження плану заходів щодо створення національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів під час підготовчого етапу впровадження СТВ протягом 2025-2027 р.р. передбачено:

здійснення розподілу повноважень у частині державного управління та контролю у сфері впровадження національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів;
визначення сфери застосування національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів щодо видів діяльності установок та парникових газів;
визначення підходів до встановлення верхнього сукупного ліміту обсягу квот на викиди парникових газів для національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів та розподілу квот з урахуванням досвіду чотирьох фаз функціонування системи торгівлі квотами ЄС з урахуванням фактичних та перспективних можливих умов;
встановлення правил і процедур цільового використання надходжень від продажу квот на викиди парникових газів з урахуванням досвіду системи торгівлі квотами ЄС щодо створення Інноваційного фонду та Фонду модернізації;
внесення змін до законодавства у частині регулювання відносин, пов’язаних з одержанням документів дозвільного характеру, зокрема дозволів на викиди парникових газів з урахуванням практики країн ЄС;
розроблення механізмів нагляду за учасниками та операторами організованих ринків щодо організації торгівлі квотами на викиди парникових газів;
визначення шляхів гармонізації механізмів вуглецевого ціноутворення, а саме оподаткування двоокису вуглецю та функціонування національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів з урахуванням досвіду ЄС;
визначення дієвих заходів нагляду (контролю) за виконанням зобов’язань та встановлення адміністративної відповідальності за недотримання законодавства з питань системи моніторингу звітності та верифікації викидів парникових газів та у сфері впровадження національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів.

З 2028 року передбачено запуск першого операційного етапу функціонування національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів.

Забезпечення запуску другого операційного етапу функціонування національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів передбачено не раніше ніж через три роки з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Висновки

1. В Україні розробляється законодавство щодо реалізації державної кліматичної політики та адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Закон України «Про основні засади державної кліматичної політики України» є основним документом, який сприяє впровадження вимог законодавства ЄС у сфері зміни клімату, так і створює основу для подальшого розвитку законодавства України у сфері реалізації державної кліматичної політики.

2. Зобов’язання України щодо досягнення кліматичної нейтральності та скорочення викидів парникових газів, які задекларовані на міжнародному рівні, зафіксовані і в національних нормативно-правових актах, на основі яких відбувається наступний розвиток законодавства, в тому числі програмних документів, в різних секторах економіки для досягнення цілей реалізації кліматичної політики України.

3. Закон України «Про основні засади державної кліматичної політики України» визначає інституційну основу для реалізації державної кліматичної політики України, механізми співпраці та взаємодії органів державної влади на національному і на місцевому рівнях, враховуючи необхідність кроссекторального підходу до вирішення глобальної проблеми зміни клімату та важливість вирішення проблем місцевого значення.

4. Ведеться робота над розробленням підходів до функціонування СТВ в Україні, враховуючи вимоги ЄС та зацікавленість у майбутньому лінкуванні національної СТВ із СТВ ЄС. План заходів щодо створення національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів, затверджений у лютому 2025 року чітко визначає строки та важливі аспекти, які потребують врегулювання на національному рівні.

[1] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text

[2] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3991-20#Text

[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/377-20#Text

[4] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/376-20#Text

[5] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-16#Text

[6] https://mepr.gov.ua/diyalnist/napryamky/zmina-klimatu/pom-yakshennya-zminy-klimatu/kontseptsiya-realizatsiyi-derzhavnoyi-polityky-u-sferi-zminy-klimatu-na-period-do-2030-roku/

[7] https://mepr.gov.ua/diyalnist/napryamky/zmina-klimatu/pom-yakshennya-zminy-klimatu/plan-zahodiv-shhodo-vykonannya-kontseptsiyi-realizatsiyi-derzhavnoyi-polityky-u-sferi-zminy-klimatu-na-period-do-2030-roku/

[8] https://me.gov.ua/view/bb0b9ef5-ea96-4b8a-8f2f-471faf32c9df

[9] https://mepr.gov.ua/wp-content/uploads/2023/07/1_Strategiya-ekologichnoyi-bezpeky-ta-adaptatsiyi-do-zminy-klimatu-na-period-do-2030-roku.pdf

[10] https://mepr.gov.ua/wp-content/uploads/2023/07/LEDS_ua_last.pdf

[11] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/761-2024-%D1%80#n12

[12] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/430-2018-%D1%80#Text